Лучше чем господин Сытник не скажу поэтому подписываюсь мне кажется в тему точнокрили. Мої оплески!»
«Колектив "Радио Вести" звільнився після довгої боротьби. Влітку багато людей хотіли звільнятися через ідеологію, тому що "Радио Вести" намагалися навернути на досить продонецьку чи проросійську стезю».Микола Вересень: «Коли на "Радио Вести" працювали росіяни, все було чудово. Як тільки там залишилися суто українці, радіо закрили. Мої оплески!»
Теле- і радіожурналіст, ведучий Микола Вересень ще кілька днів тому вів авторську програму на «Радио Вести», якому 3 березня 2017 року регулятор не подовжив ліцензію на мовлення в Києві. Ситуація з цим радіо оголила чимало проблем українських ЗМІ. Про них ми й говоримо з Миколою.
– Пане Миколо, як на вашу думку, чи міг очікувати коллектив «Радио Вести» такого фіналу?
– Я не перебував усередині «Радио Вести» відпочатку, але в мене є підозра, що канал започатковувався як проект провладний, під Януковича. Утім, коли вже мільйони стояли на Майдані, очевидно, важко було знайти журналістів, які би почали підтримували Януковича й виступати проти Майдану. Сама історія повела «Радио Вести» в певному напрямку.
А це як важкий наркотик. Тільки його спробуй – і станеш залежним. Якщо колектив рік-другий каже правду, він звикає до цього. І коли хтось каже: «А тепер давайте говорити неправду чи якось однобічно висвітлювати події», – колективу важко. Така природа людська – не брехати. А колектив, пройшовши через самовиховання, відмовився чинити у неприйнятний для нього спосіб. Якщо б не Майдан, не знаю, як би повернулися події. І чи працював би я на цьому радіо.
– Існує думка, що українським ЗМІ не вдалося за 25 років незалежності повністю піти від пропаганди. А щодо тих, хто її нав’язує, співробітники радіостанції опинилися затиснутими між прихованими бажаннями власників холдингу й нинішньої влади…
– Так, ЗМІ не вдалося піти від пропаганди. Їм не вдалося навіть до певної міри стати ЗМІ. І зараз я спостерігаю, що руйнуються засоби масової інформації. Наприклад, ніхто ж не повірить, що російський телеканал «Дождь» пішов з українського ефіру просто так. Хоча це люди, які намагаються бути засобом масової інформації. З мого боку зовсім нескромно таке казати, але я точно знаю: колектив «Вестей» дуже сильно намагався стати ЗМІ. Цей колектив знищено як однодумців.
Навіть у найкращих країнах немає такого, щоби власники і влада не хотіли впливати. Просто громадянське суспільство унеможливлює це, й вони вимушені коритися обставинам. В Україні, ми бачимо, така ситуація можлива. Може, в історії з «Вестями» ці бажання не збігаються: влада хоче одного, а олігархи іншого. Журналісти на це не можуть впливати – через відсутність журналістського цеху. Так чи інакше зникли зі сцени Шустер, Кісельов і Ганапольський. У мене до них різне ставлення й мільйон питань, але ми не почули суспільної дискусії з цього приводу.
Більше того, я очікую «відкату». Вже декілька місяців я говорю про враження, що енерція Майдану закінчується. І от тепер відчуваю це особисто. Тож треба знову чекати – чи на Майдан, чи на якісь перетворення. Отака доля України. Все йде в правильному напрямку, та коли біля тебе така потуга, як Росія, а всередині стоїть олігархат, можна не встигнути зробити реформи незворотніми і, відтак, знов потрапити під ярмо – чи то російське, чи то інше. Тобто позбавитися можливості вирішувати самостійно.
– Звільнення Матвія Ганапольського та Євгена Кисельова з NewsOne ЗМІ досить жваво обговорювали: у світлі того, що журналісти пішли шукати більшого заробітку.
– Так, я чув, які цифри їм запропонували. Але медіа мають щось робити. Або тиснути на владу, щоб вона не закривала певних можливостей. Або тиснути на олігархів, щоб вони платили українським «зіркам» стільки, скільки і московським. Тобто це не «лінійне рівняння» – потрібен неординарний підхід. Я-то знаю, що рейтинги «москалів» дуже часто не вищі за позиції українців, натомість зарплати вдесятеро більші.
– У російських журналістів, які працюють в Україні?
– Так, в Україні. Я розумію, якщо приїздить хтось крутий, і рейтинг у канала «два», а він заходить до зали і «Опа!» – рейтинг 25. А коли рейтинг перетворюється на «один»?..
Отже без цеху не буде нічого. Яким би чином журналісти не ставилися до «колег-москалів», але попередження з боку медіа мало би прозвучати. Умовно кажучи, як тільки несподівано припиняється проект чи співпраця з певними журналістами на тому чи іншому каналі, а колеги кажуть: «Стоп. Або ви зараз сідаєте за стіл переговорів, або ми завтра припиняємо мовлення». І країна втрачає перші вісім найбільш рейтингових кнопок! Тоді влада почне чухати потилицю. І прийдуть і міністр, і віце-прем’єр, а може, і президент. І запитають: «А що робити, аби ви не закривалися?» А ви нам поясніть вашу логіку!
Із чотирьох зауважень Нацради «Радио Вести» два мене просто вразили. Після того, як потрапила в ефір одна з одіозних «тьоток» українського політикуму Тетяна Монтян, зробили зауваження щодо її одіозності. По-перше, що у нас зі свободою слова, якщо Монтян не можна, а когось можна? Окей, війна. Але, по-друге, співробітник, який її запросив, був звільнений! Як ми можемо виправитися ще? Вбити його? І відзвітувати перед Нацрадою: «Мы его заказали и убили. Вибачте, що він так себе повів».
– У 2001 році я записувала інтерв’ю керівників Міжнародної організації «Репортери без кордонів». На той момент член ради «Репортерів», шеф-редактор «Радіо Франс-Інтернасьональ» Жаклін Папе сказала, що хотіла б особисто взяти інтерв’ю в Бен Ладена, а її розуміння обов’язків журналіста під час інтерв’ю – вести розмову, протиставляти погляди, тези, антитези.
Може, журналісти «Радио Вести» просто непрофесійно вели розмову – і з пані Монтян, і з екс-заступником глави АП Портновим, і з терористом Можаєвим?
– Чи була суспільна дискусія? Чи є майданчик в Україні, де можуть збиратися журналісти? І де б одні з них стверджували: «У терористів не брати інтерв’ю», а інші би пропонували: «А ось у світі є такі приклади… А давайте подивимося пильніше ось ці моменти…».
Нарада має таку силу, що ніхто б навіть із приватних каналів не відмовив їй раз на місяць мати свій майданчик для обговорення суспільно кричущих речей.
Тож якщо суспільство не обговорило – це не зауваження і закриття «Радио Вести» неможливе. Я навіть думати про це не хочу. Це фашизм або комунізм, коли громадськості нічого не розказують. Може, після обговорення нічого би не змінилося, не виграв би ніхто. Але ми б обмінялися думками: Можаєв в ефірі – це добре чи погано? У який спосіб? Чи нам справді не цікаво, що говорить терорист? Як тоді баланс тримати? Давати слово тільки з одного боку фронту? Як бути журналістом під час війни?
Колись мені присудили міжнародну премію за свободу преси (Міжнародна нагорода «Свобода преси» Канадської організації журналістів за свободу слова (Canadian Journalists for Free Expression) за діяльність на 5-му каналі під час Помаранчевої революції. – Ред.). Нагородженню передував виступ старого газетяра, який у 1960-ті роки почав першим «копати» американську владу за поведінку американців під час війни у В’єтнамі. Потім усі Пулітцерівські премії і вся решта журналістських нагород були його. Цей сивий дідусь, абсолютна суперзірка, вийшов і сказав: «Погані новини, – всі напружилися. – Буш усе ще при владі».
http://detector.media/community/article ... i-opleski/
Форум ProTV
Вход 
Регистрация
FAQ
Поиск
