Підсумки кодування на супутнику: ідеальний шторм, який не став ідеальнимМинуло пів року з моменту кодування найбільших українських каналів на супутнику. Які результати це принесло ринку та суспільству та чи можливе повернення назад?
Початок 2020 року став переламним для українського телевізійного ринку. Але якщо коронакриза стала непередбачуваним та вимушеним каталізатором змін, то кодування каналів медіагруп на супутнику – плановим і розміреним кроком, до якого гравці активно готувались останні три роки.
Кодування мало посилити ринок платного телебачення, який має стати більш стабільною альтернативою рекламному ринку. Медіагрупи очікували зростання кількості нових абонентів, мали підставу для підняття цін для провайдерів, планували розвиток своїх платформ, у кого вони були (а це «1+1 медіа» та «Медіа Група Україна»).
Розмови про кодування медіагрупи вели впродовж останніх 10 років. Медіаексперт Олександр Глущенко навіть фіксує першу дату такої дискусії – 2008 рік на форумі ProTV.ua. Але як так сталося, що українським каналам спало на думку закодуватися саме зараз, при тому, що близько 20 років вони майже весь час чудово себе почували на відкритому супутнику?
Олександр Глущенко, узагальнюючи передісторію кодування, характеризує її коротко: «повернули не туди». Адже українські канали розпочали мовлення на відкритому супутнику ще з 1990-2000-х років. А от створити платну супутникову платформу (DTH) на самому початку розвитку українського телевізійного ринку не вийшло, хоча такі спроби робились неодноразово.
Пан Глущенко згадує, що СТБ з’явився на супутнику Intelsat 604 у 1997 році, Новий канал – на Sirius у 2000 році, там же у 2001 році вийшли ICTV, Enter-music, Enter-film, ТЕТ, «Інтер+». У 2002 році в січні на Amos з’явився телеканал «НБМ» з Чернівців («предок» 5-го каналу), у лютому – М1 із стереозвуком, у січні – ТОНІС. «Таким чином, стало зрозуміло, що в Україні почався розвиток супутникової дистрибуції, були побудовані аплінки і з’явилася можливість будь-якому телеканалу вийти у відкритий космос», – каже він.
За словами пана Глущенка, перші діалоги щодо запуску української платної супутникової платформи (DTH-платформи) відбувались навколо платформи Enter, яка повинна була обрости фільмовим, музичним, спортивним, інформаційним телеканалами. А у 2001 році на український ринок звернули увагу поляки: телекомпанію «Обрій» придбала Polsat. Тоді був створений канал MTВ, передбачався запуск спортивних, фільмових та інших мовників, які дистрибутуватимуться за платною моделлю. Однак до створення української платформи супутникового телебачення тоді так і не дійшло. Згодом запускались і закривались інші DTH-платформи: «MyTV», «Поверхность+», «Либідь ТБ», «НТВ-плюс Україна». Але чому всі ці спроби були приречені? Тому що канали мовили на відкритому супутнику в незакодованому вигляді. До того ж, супутникове телебачення стало сприйматись українцями як аналог ефіру, лише для цього необхідно придбати супутникову антену.
«Основна аудиторія домогосподарств із супутниковими антенами була сформована в період з 2004 по 2014 роки. Відмінність України від тієї ж Росії була в тому, що там на одну антену, та ще й у відкритому доступі, неможливо прийняти федеральні телеканали, в Україні ж навпаки, на одну антену з трьох супутників мали можливість приймати всі загальнонаціональні телеканали, а кількість каналів українською та російською мовами досягала сотні. І пересічний громадянин інвестував один раз гроші – і роками безкоштовно дивився контент, який у містах отримували через кабельні мережі за щомісячну плату», – розказує пан Глущенко.
За ці 15 році українські споживачі звикли до того, що супутникове телебачення має бути безкоштовним апріорі.......
https://detector.media/rinok/article/17 ... -idealnim/
Форум ProTV
Вход 
Регистрация
FAQ
Поиск
